На одному з будинків Сум висить меморіальна дошка Олександру Булатовичу – людині-легенді, яка за своє не надто довге життя зробила немало для всесвітньої історії і географії. Він був першим європейцем, який перетнув Каффу (провінція Ефіопії), був радником ефіопського правителя (негуса) Менеліка II, а також армійським священником та офіцером. І все це поєднувалося в одній людині. Більше на sumy-one.com.
Незвичний дворянин
Олександр Ксаверійович Булатович народився 26 вересня 1870 року в місті Орел, проте дитинство його пройшло у маєтку Луциківка Лебединського повіту (нині Білопільский район) Сумської області. Луциківка належала Курисам – сім’ї матері Олександра, Євгенії Андріївні, яку вдочерила власна тітка. Саме сюди, в мальовничу і милу серцю хлопчика місцевість приїхала його мати з трьома дітьми – сином Олександром та дочками Марією та Єлизаветою, коли завчасно помер її чоловік-військовий Ксаверій Булатович.
Допитливий хлопчик навчався у Харківській гімназії. Після її закінчення, йому пророкували вступ до університету, проте він вирішив обрати привілейований Олександрівський ліцей. Вступив, отримав диплом, проте чиновником ставати не схотів, хоча можливості були, до того ж великі. Замість цього, Булатович подає рапорт до гусарського полку, і у 1891 році стає рядовим! Через рік він уже — корнет.
Африканська сторінка
Треба сказати, що середині 90–х років XIX століття, Італія розпочала війну проти Ефіопії. Росія направила до Африки місію Червоного Хреста, до якої примкнув і Олександр Ксаверійович. У 1896 році Булатович відправився до Абіссінії, де став довіреною особою місцевого правителя негуса Менеліка II.
У Ефіопії Булатович здійснює першу, потім другу експедиції. Він складає карти нерозвіданих районів, описує життя місцевого населення. До речі, після таких походів українця імператор Менелік нагородив його бойовим одягом із левової шкіри та головною пов’язкою з гриви лева.
За результатами першої подорожі Африкою Булатович написав книгу «Від Ентото до Баро», яку писав у родовому гнізді в Луциківці.
Пізніше Олександр Ксаверійович повторно їде до Адіс–Абеби з дипломатичною місією, адже тоді Ефіопії загрожували нові колонізатори. Подейкують, що звертаючись до Миколи ІІ за допомогою, імператор Менелік буцімто попросив відрядити до країни «друга Булатовича».
Разом із військами правителя, Олександр Ксавелійович вирушає на південь. Армія йшла недослідженою територією без карт, які створює прямо на місці Булатович. Сумчанин знову робить географічні та етнографічні відкриття. Наприклад, Булатович був першим європейцем, який перетнув з кінця в кінець Каффу і склав її перший науковий опис. Також він став другим європейцем, який знайшов гирло річки Омо.
Якщо казати про землі Ефіопії, то після цих походів вони розширились чи не на третину. Правитель Менеліка II бачить в перемогах заслугу Булатовича, за що йому вручили найвищу військову нагороду — золоті шабля та щит.
І знов, повернувшись додому, Булатович пише другу книгу «З військами Менеліка ІІ», яка стає дуже популярною і надихає на подорож до Африки поета Миколу Гумільова.
Загалом Олександр Ксаверійович побував у Ефіопії чотири рази, і останній вже ченцем. Причому присвятити себе служінню Богу він вирішив після поїздки до Маньчжурії, де Булатович брав участь у придушенні «боксерського» повстання.
У 1903 році невтомний вояка пішов з армії і став ченцем Свято-Пантелеймонова монастиря на горі Афон у Греції. Він був пострижений з ім’ям Антоній і став ієромонахом. Бувши ченцем, він знову відвідав Ефіопію з метою заснувати там монастир.
Після релігійних сутичок у 1913 році Булатовича було вислано до рідної Луциківки. У ніч із 5 на 6 грудня 1919 року в у каплиці рідного маєтку, яку збудував Булатович, він і загинув в результаті нападу місцевих. Нападники шукали золото й інші цінності.
Похований Олександр Ксаверійович у Луциківці, а на місці його вбивства встановлена невелика капличка.