Лікар-травматолог, вчений Микола Новаченко зробив неоціненний внесок у розвиток медицини. Далі на sumy-one.
Початок кар’єри
Він народився 1898 року в місті Буринь Сумської області у звичайній робітничій родині. 1922 року вчений закінчив Харківський медінститут і розпочав свою лікарську кар’єру. Так, він почав працювати в новому, створеному лише у 1926 році Українським НДІ ортопедії та травматології (Інститут патології хребта та суглобів імені М.І.Сітенка).
На його базі було засновано кафедру Українського інституту удосконалення лікарів (Харківська медична академія післядипломної освіти).
Новаченко прийшов до закладу ординатором і пройшов шлях до директора, також він працював на кафедрі від асистента до керівника, які він очолював до останніх днів життя.
У 1929-1930 роках Микола Петрович брав участь у наукових експедиціях у різні регіони України, зокрема, на Донбас, Кривбас та інше. Там, на підприємствах та шахтах він вивчав умови праці робітників та травматизм на виробництві.
Він був одним із основоположників положень про пункт охорони здоров’я, травмкабінет поліклініки, відділення лікарні та нормативи комплектації. Завдяки йому в інституті з’явилися експериментальні ортопедичні майстерні, які стали методичним центром Лівобережної України.
Червоною ниткою через всю кар’єру Новаченка проходила його безпосередня участь в організації нових ортопедичних установ. Так було створено 26 науково-опорних пунктів інституту. Микола Петрович став одним із ініціаторів створення журналу “Ортопедія та травматологія”, перший номер якого вийшов у 1927 році і навіть був його головним редактором.
У 1926 році молодий вчений став відповідальним секретарем І з’їзду хірургів Лівобережної України.
Новаченко досяг успіхів у питанні кісткової пластики – вчений захистив докторську дисертацію з цієї теми.
Великі відкриття
Під час Другої світової війни Микола Петрович встиг побувати на фронті та навіть у тилу, обіймав відповідальні посади.
З ініціативи вченого на базі спеціалізованого НДІ, де він працював, було створено Центральний ортопедичний шпиталь, де лікували вогнепальні ушкодження стегна та великих суглобів. Це місце стало центром для підготовки медиків з військово-польової хірургії.
Новаченко також був провідним хірургом евакогоспіталю, головним хірургом Приволзького та Харківського військових округів, використовував на практиці найкращі методи ортопедії та травматології довоєнного часу.
Це саме він розробив оригінальні відновлювальні кістково-пластичні операції після тяжких ушкоджень суглобів у поранених військових, яким загрожувала інвалідність. Микола Петрович також розробив методи лікування вогнепальних переломів, шоку при вогнепальних пораненнях.
Після демобілізації у 1943 році він став директором НДІ ортопедії та травматології, займався відбудовою зруйнованих будівель інституту, комплектацією установ медичним обладнанням, підбором кваліфікованих кадрів.
1944 року сумчанин створив у Харкові перший в Україні НДІ протезування для допомоги інвалідам війни та був його керівником до 1945 року. Вчений проводив нові операції в реконструктивній хірургії, удосконалював протезування та широко застосовував апаратолікування. Також за Новаченка в НДІ з’явилася лабораторія консервування та пересадки тканин.
Микола Петрович був ще й геніальним викладачем – складні операції у його виконанні здавалися простими.
Вчений також обіймав низку керівних посад, зокрема, був депутатом Харківської міськради.
Микола Петрович залишив по собі безцінну наукову спадщину. У 1971 році ім’ям Миколи Петровича назвали центральну районну лікарню в місті Буринь.