Медичні працівники – це янголи охоронці, які не покладаючи рук щодня рятують людські життя. Роблять термінові операції, працюють понаднормово та рятують пацієнтів. Одним з надскладних викликів, повідомляє сайт sumy-one, для українських лікарів стала пандемія COVID-19, але хто знав що вже з 24 лютого нашим лікарям доведеться рятувати життя людей, ризикуючи втратити своє.
Обстріли лікарень, операції під час повітряних тривог, робочий режим в якому є лише кілька годин на сон та сотні людей які потребують допомоги. Таким стали реалії медичних працівників під час повномасштабного вторгнення. Детальніше про роботу Сумської дитячої обласної лікарні в реаліях російського вторгнення розповів Суспільному директор закладу Ігор Змисля.
Робота лікарні в перші дні повномасштабного вторгнення
Якщо згадати перші години повномасштабного вторгнення, то відразу згадується те, як в цей час працювали диверсійні групи ворога та колаборанти, в тому числі й на Сумщині. На багатьох будівлях, дахах, приміщення люди знаходили мітки за якими ворог міг орієнтуватися та наводити вогонь. Виключення не стала і Сумська обласна дитяча лікарня. За словами її директора Ігоря Змислі в перші дні та години після вторгнення росіян, медичні працівники знаходили позначки на стінах, будівлях та даху лікарні. Ці мітки були у тих місцях куди могли потрапити люди з зовні.
Попри повномасштабне вторгнення лікарня продовжувала свою роботу, станом на 24 лютого вона була заповнена вщент – 410 пацієнтів, які потребували лікування та допомоги. Ніхто з них чи персоналу не розраховував, що Росія почне повномасштабну агресію. Більшість цих пацієнтів були з району і вони разом з батьками почали екстрено евакуюватись додому, але в лікарні лишалися ще 20 дітей, які проходили лікування самостійно, тож лікарня взяла на себе відповідальність за їх безпеку. Евакуація цих пацієнтів відбулася гуманітарним транспортом.
Обстріли лікарні та операції під час повітряних тривог: коли ризикуючи своїм життям рятуєш інше
Значну частину часу після повномасштабного вторгнення лікарі працювали в укритті. Воно було обладнане, там були запаси води, їжі, місця для сидіння. Але навіть без повітряної тривоги лікарі приймали рішення працювати якомога далі від вікон, адже часто бувало так, що спочатку люди чули вибух і тільки після цього вмикалася повітряна тривога.
Проте хірургічне лікування працювало в реаліях російського вторгнення не так просто. Якщо вже операція починалася, її не можна було припинити, бо ворог вирішив обстрілювати Сумщину. Дитину з операційного столу також не можна було транспонувати в укриття, тож лікарі продовжували оперувати ризикуючи своїм життям та життям пацієнта.
На третій день після початку широкомасштабної війни Росії проти України на район в якому розташовувалась лікарня, скинули бомбу. Тоді в будівлі ударною хвилею було вибито 10 вікон. Але ще більших ушкоджень отримала лікарня під час другого бомбардування – 35 розбитих вікон, деякі з них зривало з петель ударною хвилею, розтрощені цілі прольоти. І в цей час в стінах будівель були цивільні, ті люди хто продовжував там лікування, поки Російська Федерація цинічно обстрілювала їх. Військових, техніки чи військових пунктів поблизу не було.
Зараз медзаклад продовжує свою роботу, розбите скло прибрали, вікна замінили. Пацієнти продовжують своє лікування, але медичних працівників стало менше. Бо частина з них, пішла на фронт захищати своїх пацієнтів та всіх українців не на операційному столі, а на полі бою.