Винокурні, тобто заклади де виготовлялися горілчані вироби, на Слобожанщині були вельми розповсюджені. З початком заселення цих земель вони мали важливе значення для економіки краю. Про історію, створення лікеро-горілчаного заводу “Горобина”, яка сягає своїми коренями у ті далекі часи читайте на sumy-one.com.
Сумська горілка — спадкоємиця слобожанської
Отже, винокурні в Україні й на Слобожанщині ще у XVII столітті були розповсюдженим й масовим явищем. Виготовлення горілчаних виробів у той час велося примітивним способом і від того, займатись ним могли навіть бідні сільські господарі. А майже кожна, більш менш, заможна господа мала не лише свою винокурню, але й броварню.
Посприяв цьому той факт, що у 1669 році “побачив світ” царський указ від Олексія Михайловича, про те, що усім хто заселяє Слобожанщину, він скасовує податки на винокурні, броварні й навіть шинки. А пізніше цар, вже Петро I, продовжив “податкові канікули” для усіх п’яти Слобідських полків. Натомість козаки мали не припиняти боронити кордони імперії від татар.
Це дуже вплинуло на швидкість заселення краю, адже саме винокурні були в ті часи одним із головних промислів місцевих мешканців. Горілку для шинків тоді тут купували бочками. Місцеві кустарні виробники доставляли якісні настоянки й горілку в багато міст і губерній російської імперії, починаючи з Черкас та Полтави, закінчуючи Ростовом, Кримом, Новоросійськом. До прикладу у 1781 році на Слобожанщині налічувалось близько 1463 винокурні. Таке масове, всеохопне виготовлення горілки та настойок у цих краях, не могло не вплинути на якість цього продукту – вона суттєво підвищилась.
Горілчаний завод у своєму домі
У вісімдесяті роки ХІХ століття на Сумщині був відомий винокур, такий собі, купець Прокопій Гриненко. У 1897 році він вирішив придбати ліцензію на виготовлення горілки. Навіть зберігся запис у реєстровій книзі. Там значиться, що патент №522 виданий “Гриненку Прокопію Семеновичу, купцеві горілчаного заводу у місті Суми у своєму домі”. Розмістили За патент він сплатив 112 руб. 50 коп. Виготовляв чоловік не лише якісну горілку, але й наливки та лікери. Він досяг у цій справі значного успіху й почав випускати усі ці напої для державних крамниць. Прокопій Семенович, у підсумку, став монополістом у Харківській губернії, до якої у ті часи входила і Сумщина. Пізніше його монополія розповсюдилась на всю російську імперію. Так у нинішніх Липках з’явилася винокурня і саме цей рік вважається роком відкриття підприємства.
У ті роки щоби позбутись сивушних масел на Сумському заводі застосовували так зване холодне очищення. Для цього використовували деревне вугілля, сто пудів якого очищало три тисячі відер спирту.
Його міцність була 45 градусів. Фільтрування відбувалось у дубових бочках, де змішували спирт і воду, доводячи напій до потрібної міцності – 40, 45 градусів за спиртометром Тралласа. Після цього помпою перекачували суміш по черзі ще у три бочки, але пропускаючи її через шар вугілля, яке затримувало сивушні масла. В четверту бочку вже потрапляла чиста горілка.
Гордість Союзу – Сумська Горобина
Після жовтневого перевороту 1917 року не оминула доля націоналізації й сумський горілчаний завод. Пролетарі по різному називали підприємство: «Сумський спиртовий завод», «Народний склад № 7», «Казенний склад № 7».
Під час II Світової війни горілчаний завод зазнав великих руйнувань, не вціліло жодного цеху. Зате після перемоги у 1948 році тут було випущено більше ніж 60 тисяч декалітрів горілки та більш ніж 11 тисяч декалітрів лікеро-горілчаних виробів.
У 1977 році на Сумському горілчаному заводі було розпочати випуск нової гіркої настоянки “Сумська горобинова”. Напій досить швидко став популярним, причому не лише в Сумах та СРСР, але й за кордоном. У наш час на прилавках місцевих магазинів можна побачити багато найрізноманітнішої продукції ТОВ “Горобина”.