Майже сто років у самому центрі Сум простояла суконна фабрика. Тепер на її місці збудували торговельно-розважальний центр. Але у старої “суконки” була своя цікава історія, подробиці якої можна дізнатись на sumy-one.com.
Фабрика замість лазні
З’явилося суконне виробництво в Сумах в 1916 році. Саме тоді міські лазні, що знаходилися за мостом через Псел, викупив поляк, на прізвище Чорнобильський. Він встановив у тих приміщеннях ткацькі верстати. До слова, у колишньому будинку пана Чорнобильського на вулиці Петропавлівській знаходиться обласний тубдиспансер. Хто з сум’ян пам’ятає вежу одного із приміщень фабрики, одразу за мостом? Кажуть, вона залишилася ще від початкових споруд лазень. Після революції поляк емігрував, а фабрика була націоналізована.
Під час Другої світової війни виробництво евакуювали — частково до Середньої Азії, а частково за Волгу, до селища Ізмайлово Ульянівської області. І “суконка”, якій надали статус оборонного підприємства, почала виготовляти тканину для солдатських шинелей.
Пізніше будівлі фабрики були зруйновані німцями. Там ріс бур’ян, де, як розповідають, навіть водилися зайці, на яких полювали місцеві мешканці. До відновлення руїн залучили полонених німців. До речі, першим післявоєнним директором “суконки” був француз за походженням Марсель Григорович Глезер.
Всесоюзна слава
Про підприємство “Червоний текстильник”, яке сум’яни називали просто “суконкою”, нагадує лише назва зупинки громадського транспорту на вулиці Харківській, одразу за мостом. А колись фабрика була відома на весь радянський союз. Люди старшого віку певно пам’ятають непоказні картаті дитячі пальтечка. Такі носили діти міст та сіл усього СРСР. Шилися вони із сумського сукна. Адже починаючи з 70-х років “Червоний текстильник” спеціалізувався саме на цій продукції. До речі, 70–80-ті були для підприємства періодом розквіту — майже в буквальному значенні. У 1983–84 роках тут робили тканини 162-х кольорів.
Але вже у 1991 році, коли радянська планова економіка наказала довго жити, текстильне виробництво в Сумах почало в’янути. Підприємство зіткнулося з проблемами браку сировини, морально та фізично застарілого обладнання (до 50%) та відсутності гарантованого ринку збуту. У цей час кольорів тканин залишилося лише 45, і були вони геть похмурими.
На підприємстві того часу, з 800 членів трудового колективу, 600 були представницями слабкої статі. Працювали вони у три зміни, причому кожній доводилося 7–10 разів на місяць виходити на нічну зміну. При цьому умови роботи в цехах були далекі від ідеальних. Влітку було душно через погану вентиляцію, взимку холодно через несправну систему опалення.
Ринкові умови
“Суконка” спробувала відійти від “дитячої” спеціалізації й, усвідомлюючи, що тепер асортимент важливіший, зробила крок у народ. У виробництво було введено чотири види молодіжних тканин і один вид драпової. Продукція переважно відправлялася на швейні підприємства, але трохи дефіцитного товару могли купити й сум’янин — продавався він через базу “Укртекстильторгу” та магазин “Новинка”. Але це не врятувало становище.
Закінчилося все тим, що “Червоний текстильник” збанкрутував і у 2006 році був викуплений ТОВ “Ланатекс”, яке можна вважати правонаступником традицій сумського текстилю. Після того, як було розв’язане питання про знесення колишніх приміщень “суконки”, виробництво перевели на територію камвольно-прядильної фабрики ТОВ “Сумикамволь”. Частину її приміщень “Ланатекс” викупив, а частину орендує. Про переїзд текстильниці не шкодували, адже до цього їм доводилось працювати, вважай, в аварійних умовах.