Головним металургійним підприємством Сум завжди було ВАТ “Центроліт”. І це не дивлячись на те, що ливарне виробництво було на Сумському НВО ім.Фрунзе та ВАТ «Насосенергомаш». Але конкретно чавуноливарних підприємств, таких як “Центроліт” було всього три на всю Україну, й одне з них у Сумах. Про недовгу металургійну історію ВАТ “Центроліт” читайте на sumy-one.com.
Металургійний гігант
Будівництво підприємства розпочалось у 1962 році. З самого початку майбутній завод позиціювався, як щось величне й раніше у Сумах не бачене. Будували місцевий чавуноливарний гігант п’ять років. Здача підприємства відбулась у 1967 році. Спочатку він спеціалізувався на чавунному литті. Тому, такі вироби, як корпуси, кришки та плити до помп були традиційною продукцією підприємства. З перших днів роботи підприємства литво — чавунні, а згодом — сталеві відливки — відправляли замовникам від Владивостока до Калінінграда, по всьому радянському союзу.
Пізніше завод почав випускати продукцію для сільського господарства, а ще пізніше, у 80-і роки, з успіхом виробляє продукцію масового вжитку. Популярністю користувалися товари для дачних ділянок.
Після набуття Україною незалежності, дуже важко жилось багатьом підприємствам союзу. Вони втратили зв’язки й ринки збуту, під які, свого часу, й будувались.
Розквіт і занепад “Центроліту”
“Центроліт” став виключенням із загального правила. 1992 став кульмінаційним для підприємства. Завод випустив 80,7 тис. тонн лиття, 65 відсотків якого йшло за кордон на експорт. В цей час на підприємстві працювало близько чотирьох тисяч працівників. Але одразу після цього розпочалась рецесія. У 1999 році завод став на простій і простояв аж до 2004 року.
У цей рік на підприємстві з’явився інвестор-рятівник. Ним стало підприємство “Інтер-Контакт”, на чолі якого був бізнесмен Олександр Єдін. В той час, лише борг заводу перед Пенсійним фондом був “космічним” – близько трьох мільйонів гривень. При цьому обсяги виробництва впали в десятки разів, якщо порівнювати з початком 90-х.
Інвестори розпочали з головного – реконструкції. На заводі було замінено майже все енергомістке обладнання. До прикладу, енергомісткі вагранки демонтували, замінивши їх на індукційні печі. Вся ця реконструкція здійснювалась за держпрограмою, якою опікувався тодішній віцепрем’єр Георгій Кірпа. Та після його смерті всі роботи були згорнуті. ВАТ “Центроліт” поглинула нова криза.
На жаль, через деякий час, виробництво поступово почало падати. Потім завод почав втрачати свою, неабияку, величезну інфраструктуру. Це були власні будинки з малосімейними квартирами, а також відомчий, колись піонерський, дитячо-оздоровчий табір «Зміна».
Історія ливарництва на Сумщині
Так завершилась історія одного з найперспективніших металургійних підприємств Сумщини. Слід зауважити, що ливарництвом у Сумах займалися з давніх часів.
Першим металообробним підприємством у Сумах став завод, який заснував купець другої гільдії Антон Розенквіст. Це відбулось у 1859 році, на хуторі Чеха неподалік однойменного озера. У 1895 році купець вирішив передати котельні, машинобудівні та ливарні майстерні з усім обладнанням у десятирічну оренду цукрозаводчику Павлу Харитоненку та бельгійським підприємцям. За договором Розенквіст не мав права займатися машинобудівною та ливарною діяльністю в межах Харківської губернії. Орендарі ж могли збудувати у Сумах аналогічний завод, зупинивши при цьому виробництво саме на заводі Розенквіста. Орендну ренту, при цьому, мали виплачувати. Так згодом з’явилися машинобудівні майстерні, які стали основою Сумського НВО ім. Фрунзе. Завод же Розенквіста теж продовжував працювати.