До складу сумського концерну “НІКМАС”, що спеціалізується на виробництві сучасного енергозберігаючого обладнання для промисловості, запасних частин, широкому сервісному обслуговуванні, наданні технологічних рішень та інших видах робіт, входить декілька підприємств. Про один з заводів, без якого неможливо уявити сьогоднішню роботу та життя концерну, читайте на sumy-one.com.

Дорадянська історія 

Історія заводу починається у 1889 році, коли в місті був створений приватний чавуноливарний завод купчихи Матель Євфрамівни Полякової. Він займався ремонтом сільськогосподарського інвентарю, виготовляв візки та польові кухні для армії російської імперії. На перших порах на заводі працювало близько двадцяти п’яти осіб. Причому десятеро з них були підлітками. 

Після того, як владу в Україні захопили російські більшовики, підприємство було націоналізовано. Починаючи з 1917 року до його складу увійшли інші місцеві дрібні артілі, які теж спеціалізувалися на роботі з металом. Підприємство отримало назву “Механік”.

Починаючи з цього часу економічне становище заводу було не найкращим. Вдавалося виживати коштом виготовлення цвяхів, сільськогосподарського інструменту, дрібних деталей до сільгоспмашин. Але це була низькотехнологічна продукція. Не вплинуло на стан підприємства й закінчення війни.

Радянський прорив

Проривом став 1925 рік. Саме тоді на підприємстві була сконструйована й виготовлена перша у радянському союзі трикотажна машина, яка вміла в’язати. До того ж завод досить швидко освоїв серійний випуск панчішних і мотальних машин для трикотажної промисловості.

Того ж року відбулася окружна конференція компартії, на якій ухвалили доленосне рішення про розвиток промислових підприємств. І вже за рік, у 1926 році підприємство стало називатися по новому, отримавши назву – завод “Метал”.

Після чого місцеві радянські партійні боси почали приділяти заводу неабияку увагу. Наприкінці 30-х років розпочалася його реконструкція. За якої підприємство отримало нове найменування – ремонтно-механічний завод «Метал». До того ж на заводі освоїли ремонт автомобілів та тракторів, що стало добрим доробком до ремонту сільськогосподарської техніки. 

У роки Другої світової війни завод був евакуйований до Саратова. Тут на Поволжі, разом з московським та ленінградським заводами, увійшов до складу оборонних підприємств. Хоча під час окупації практично всі приміщення були зруйновані, вже у 1943 році почались відновлювальні роботи. А вже наприкінці року була випущена перша продукція заводу: цебра, плити та духовки.

У вісімдесятих роках минулого століття завод освоїв випуск більш ніж двадцяти нових видів продукції. З якої, тринадцять товарів були товарами народного вжитку. Станом початку 1989 року, завод був основним підприємством з випуску запасних частин у парові турбіни, його продукція поставлялася у 30 країн світу. На балансі підприємства знаходилися житловий фонд для працівників заводу та об’єктів соціальної інфраструктури: заводська база відпочинку, Палац культури та техніки, продуктовий магазин, їдальня, кулінарія, буфет, перукарня та майстерня з ремонту взуття.

Українська незалежність

Після здобуття Україною Незалежності, у 1995 році у Кабінеті Міністрів України включили завод до списку підприємств, які мають бути приватизовані протягом року. Всі ці роки завод не переставав працювати. У 2002 році, тут почали виготовляти повітряні гвинтові компресори. 

А ще за рік, завод увійшов до складу концерну “Укрросметал”, нині “НІКМАС”, і це дозволило підприємству завершити 2004 рік із чистим прибутком 7,133 млн гривень.